Поки не пізно

Сл: Сергій Мартинюк
Муз: Роман Андрухів
Вик: ФІОЛЕТ

Поки не пізно, давай обійматись, кохана,
У мене до тебе любові до самих небес,
У мене до тебе душа в пурпурових тюльпанах,
Поки не пізно і час наш безслідно не скрес...

Я втратив себе на задвірках свого егоїзму,
Покручені в'язи у долі моєї, благанням кінець.
Валявся в канавах, герой без свого героїзму,
Коханець без серця, без лука і ока стрілець...

Поки не пізно, давай обійматись, кохана,
Допоки вітри безконечності ноги не ніжать твої,
Чи зможу без тебе прожити хоч день у омані,
Що ти заслуговуєш кращого? Зможу... І ні...

Суцільне ніщо у безлико-ніякому знову й ніде,
І ти, наче спогад з прийдешнього, грішника мрія,
Ми незнайомі, та я відчуваю, що скучив й тебе
Чекав кожен день цього пекла в глевкій безнадії...

Поки не пізно, давай обійматись, кохана,
Чіплятись думками й руками за наше разом!..
Губляться люди в безкраїх осінніх туманах,
Тануть сліди у безчассі, та їм аби поруч двом...

На головну сторінку...