Примари

Сл: Олег Скрипка
Муз: Олег Скрипка
Вик: Воплі Відоплясова

Останнім часом я, буває, не сплю,
Я не пишу вірші, а просто лежу.
Я однозначно чую, щось там живе.
То не малечі рух, ні котика писк,
То не фотелі тінь, ні місячний блиск.
Доволі чітко бачу - щось там снує,
Хтось ходить, там бродить косматий
Хтось промайнув.

Полиці скрип і шурхіт, в кухні возня,
На мить воно замре і знову гульня.
Кричати хочу, та й повітря нема.
То мари, примари, тумани і лиховій
Плетуть, верзуть, горнуть наші думки.
Кохана спить, а я уважно стежу,
Схопити хочу мить, таємну межу,
Де сон і яв ведуть химерний двобій,
Я встану, я вспряну, умить лечу і парю.
Схоплю зорю, а все ж лежу.
Тихий вирій тут і нині
Ладить наше життя.

А ще, буває, стрінеш в місті когось,
Якесь ім'я назве, ти вражений, ось!
То клон того, що вже і гадки нема,
То мари, примари, астрали і херувім
Вернуть, плетуть, ведуть наше життя.
Буває, знайдеш ти кохання-журбу,
Водночас ти відчуєш щастя й біду.
Сягнеш бемежність ти, і разом мале
Оманить, поманить, примарить та й окрилить.
То я - не я, мій сон-двійник.
Тихий вирій тут і нині
Править наші життя.

Осяє раптом ясна думка чи зміст,
Те ж саме часто бачиш ти потім скрізь
В газетах, чартах, чатах, теле і снах.
То чари, примари, сансари і водолій
Плетуть, горнуть, ведуть наші чуття.
Тихий вирій тут і нині
Чинить наше життя.

Бува, зникає річ, немов хто украв,
З'явиться потім там, де ти й не бував.
Ти робиш щось, а ніби хтось заважа.
То з неба дар впаде, то вдача зника.
Не хочеш - є, захочеш - все пропаде,
Нема, нема, а потім раптом буде.
То чари, примари, анклави і зоревій
Плетуть, метуть, ведуть наше буття.

На головну сторінку...