Драма

Сл: Геннадій Костенко

І знову сміються, і плачуть...
А я скрегочу лиш зубами -
Нуртує у грудях неначе
Мелодія вічної драми.

Немає ні сліз, ані сміху
В моєму застиглому серці.
Душа, мов у схованку тиху,
Сховалась в собі спересердя.

Сидітиму в схованці, поки
Всевишній покличе в дорогу.
Та тільки жалкую, що роки
Не вернуть уже мені змогу
Служити народу і Богу.

На головну сторінку...