Чорна площа

Сл: Олена Теліга
Муз: Ольга Богомолець
Вик: Ольга Богомолець

Це ввижається в ніч,
Коли змучена пам'ять
Божевільних думок
Від вогню не хоронить,
І вони закипають,
Іскряться снопами,
Щоб пізніше застигнути -
Сріблом на скронях.
Тільки вранці,
Як вітер росою полоще
Звислі руки дерев
І пропалені чола,
Я лишаю її - чорну,
Стиснуту площу,
І виходжу на шлях -
З синім небом довкола.

Сірий натовп, похмурий натовп,
І не очі, а темна муть!
Хтось зігнувся - камінь підняти,
Хтось зірвався - мене штовхнуть.
А один сковзнув по асфальті
І в лице мені засвистав.
Вчора він цілував мої пальці,
А хотів цілувать - уста.
Сміх жіночий злорадно тріснув
І у горлі здушив мій клич...
Як же ж душно і як же ж тісно
В олив'яних кліщах облич!
Підгинаються, в'язнуть ноги,
Очі п'ють безпросвітну тьму,
Мить одна - і безсилий стогін
Розколише застиглу муть.

Мужні пальці торкнулись рук,
Хиже серце забилось поруч.
Знову тіло - напнутий лук,
Дика радість - стрілою вгору.
Відсахнулась на мить юрба,
Покотилось по ній потоком:
Не чіпати - лише раба,
А такого - цілити в око!
На чолі твоїм темний знак,
Кров червона тече струмками,
Та тепер я - за двох міцна
І за двох - підіймаю камінь.
Не загинеш! За муром день.
Крапле з неба вином гарячим,
І життя не стоїть, а йде
З гострим сміхом і гострим плачем.
Олив'яне лице юрби
Згине в сонці і блискавицях.
Тільки вітер нас буде бить
По кривавих, щасливих лицях!

На головну сторінку...