Далеч осінню дощами розмито

Сл: Микола Луків

Далеч осінню дощами розмито,
Хилиться сад за вікном сумовито,
Ледве тріпоче вогонь у каміні,
Спить собі кіт на руках господині,
Цокають ходики, радіо грає,
Ще одна осінь повільно минає.
Скоро зима забіліє снігами,
Вдарять морози, і вечорами
Довго світитися буде в світлиці,
І прилітатимуть зморені птиці
Мерзлу калину при ґанку клювати
І порятунку від стужі шукати.
Стужі минуться, і трави проб'ються,
Цвітом дерева у небо зметнуться;
Лад у господі і на вгороді,
Спокій і мир на душі і в природі.
Жити, та бути, та дякувать долі, -
В літо весна переходить поволі.
Гілля в саду обважніло плодами,
Пасіка солодко пахне медами,
Буйно і рясно цвіте матіола,
П'янко повітря духмянить довкола.
Плинуть вінки на купайлові хвилі,
Все в повнорості, усе в повносиллі.
Та непомітно минає і літо,
Знову дощами далеч розмито,
Знову тріпоче вогонь у каміні,
Спить собі кіт на руках господині,
Цокають ходики, радіо грає,
Знову снігами зима посипає.
Знову і знову по вічному колу,
Та з кожним колом все нижче додолу
Час усе суще безжалісно гне,
Глянуть не встигнеш - і вік промайне.
І не благай, і рятунку не жди, -
Віхола біла завіє сліди.

На головну сторінку...