Повертаючись із похорону

Сл: Степан Пушик

На Личаків його провели ми востаннє.
Там листок молодий шелестів щось листку,
А мільйони свічок засвітили каштани,
І пливла домовина по морю бузку.
Мене серце пече. А мій голос німіє.
Ми творили пісні. Ми братами були...
Материнськую втіху, Велику надію
Ми у Львові у землю святу загребли.

Він в могилі лежить. Нам його не забути!
Освятись, його пісне, в сльозі та й світи!
Вже цвіте в Чорногорі на камені рута,
Я не годен без друга її віднайти.

В горах плаче вдовою загублена радість,
Криниці попід гори, неначе сліпці,
І на ріках карпатських ревуть водоспади,
Що народ завмирає, як гинуть співці.

Розумію слова, що співця не вернути,
Але біль впав на душу твою і мою.
Нам іти! Нам шукати червоної рути
За Дніпром, на Поліссі й в Карпат.

На головну сторінку...