Голос крові

Сл: Олександр Положинський
Муз: Олександр Положинський
Вик: Тартак

Чи бачиш ти вогонь цей? -Це моє серце палає,
Пече у грудях назовні рветься,
Немає сили терпіти біль, що душу розриває
За долю рідного люду, за долю рідного краю!..
Усе, що мали - пропало, пропили, самі занедбали,
Все, у що вірили, забули, продали, на шматки порубали...
А ті неситі під себе гребуть - їм все мало й мало -
Свої чорні справи брехнею прикривають невдало,
А люди мовчать - нічичирк, наче впали до сплячки,
Чекаючи вдячно чергової подачки.
Ярмо поклали на шию, на руки, ноги - кайдани,
Ніхто не підійметься, ніхто не повстане.
І наші діти, і наші майбутні онуки
Новим панам, цілуючи їх нечисті руки,
Нас проклянуть у хвилини розпуки
За іржаві мечі, за ненатягнуті луки.
Дивись, як степом прадавнім летять шалені коні,
Як дідова шабля не раз оживає в обіймах долоні,
Чуби козацькі спадають на засмаглі скроні
І всюди рясно посипані маки червоні.
Або здобути, або вдома не бути,
Але не здатися, але не заснути!
І не піддатися впливу липкої отрути,
Яка стримує душі, яка в'яже, оплутує.

Приспів:
Та скільки можна? Дивитися боляче,
Як ви поволі вмираєте, Бога молячи.
Самі вирішуйте, що далі - недоля чи
Життя привільне у світлі сонячнім.
Сини та доньки, нарешті будьте готові
Почути голос предків, почути голос крові!
Вони покличуть вас, міцні й гонорові,
Словами віри, словами надії, словами любові!

Ти чуєш спів? Це лунає пісня похідна -
Виряджає синів на бій країна рідна.
А хто в запіллі лишився одразу й не видно -
Чи вірний пес, чи зрадлива єхидна.
Понаплодилося всіляких зверхників та радників,
Брехливих, продажних та інших зрадників.
Постав шакала стерегти стадо биків -
Не стерегтиме та ще й наведе голодних вовків.
Кому можна вірити, кого варто славити,
Хто здатен не сплавити, не підставити?
Хто пройде з тобою до кінця від початку,
Не продавши тебе за нікчемну тридцятку?
Забуті герої лікують отримані рани,
Нічого не просять, хай навіть дуже погано,
А різна ницість і нечисть не вилазить з екрану,
Будує гіпотези, виношує плани...
Я вірю, я знаю, що рано чи пізно
Мій рід старовинний підніметься грізно!
І міцно стисне кулак свій залізний,
Змете все гниле, що налипло й налізло!
І коли вщухне вогонь, притупиться біль за втратами,
То не війна, а любов закони писатиме.
І діти щасливі з мамами й татами
Ростимуть мудрими і багатими!

Приспів. (2)

На головну сторінку...