Лист

Сл: Олена Теліга

Ти б дивувався: дощ і пізня ніч,
А в мене світло і вікно наростіж,
І знов думки і серце у вогні,
А гостра туга - у невпиннім зрості.

Твоє життя - холодний світлий став -
Без темних вирів і дзвінких прибоїв,
І як мені писать тобі листа
І бути в нім - правдивою собою?

Далеко десь горить твоя мета,
В тяжких туманах твій похмурий берег,
А поки - став, і зимна самота,
І сірих днів тобі покірний шерег.

А в мене дні - бунтують і кричать,
Підвладні власним, не чужим законам,
І тиснуть в серце вогнену печать,
І значать все - не сірим, а червоним...

Бувають дні - безжурні юнаки
Вбігають швидко, в дикім перегоні,
Щоб цілий світ - блискучий і п'янкий,
Стягнути звідкись у мої долоні.

На жовтій квітці декілька краплин -
Ясне вино на золотавім лезі!
І плине в серце найхмільніший плин:
Далекий шум незродженних поезій.

Буває час: палахкотять уста,
Тремтить душі дзвінке, роздерте плесо -
Немов хтось кинув здалека листа
І кличе десь - без підпису й адреси...

Життя кружляє на вузькій межі
Чужих поривів, таємничих кличів,
І видаються зайві і чужі
Давно знайомі речі і обличчя...

В осяйну ж мить, коли останком сил
День розливає недопите сонце,
Рудим конем летить за небосхил
Моя душа - в червоній амазонці...

І вже тоді сама не розберу:
Чи то мій біль упав іржавим птахом,
Чи захід сонця заливає брук...
Для тебе ж захід - завжди тільки захід!

Чергують ночі - чорні і ясні
Не від вогнів чи темряви безодні,
Лише від блиску спогадів і снів -
Усіх ударів і дарів Господніх.

І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть - не зимне умирання...

Бо серед співу неспокійних днів,
Повз таємничі і вабливі двері,
Я йду на клич задимлених вогнів -
На наш похмурий і прекрасний берег.

Коли ж зійду на кам'янистий верх
Крізь темні води й полум'яні межі -
Нехай життя хитнеться й відпливе -
Мов корабель у заграві пожежі!..

На головну сторінку...