Попадос

Сл: Антон Гутиря
Муз: Антон Гутиря
Вик: Берег Бонанзи

Коли депресія приходить білими рядками,
Свої руки закидає чорними котами,
Кличе в дальную дорогу, поки не зомліла
Крутить філософські роги, діло моє, діло.
Розійшлися дві зорі - дві сестри рудого сонця,
Я бачив це давно в малесеньке віконце,
Я був тоді багатий, мав сніданок кожен день,
Я прокидався ранком і співав собі пісень.

Попадос! Попадос! Попадос! Попадос!

Та на вулиці багато зелених голосів,
Я їх хотів перекричати та мало не зомлів,
Повертаюся до дому, мажу п'яти салом,
Мабуть знову весна поперек горла стала.
Ходжу собі по хаті божевільними кругами,
То вправо, то наліво дистрофічними ногами.
Водії та пішоходи, я - дитина вітру,
В кишені лежить кольт 45-того калібру.

Попадос! Попадос! Попадос! Попадос!

Ще як ішли на Захід військ наші незлічені полки,
Кожен думав, що тримає генеральні форми ці.
Що далі з дому, то пилюкою покрився їхній слід,
Все задля того, щоб зірвати дикий віртуальний плід.
Трапилось так, що разом з іншими пішов на фронт і я,
Серед натовпу з'являлась також голова моя,
Бо то свідомо поділив весь цей світ НАТО на табори,
Щоб дальший розвиток сюжету був за правилами гри.
Тільки те, чого не маєш втрачаєш на завжди!

На війні, на війні комусь хочеться блювати,
Бракує ніг жіночих, цигарок, биків та вати,
Кидаєшся з багнетом, як дурний, у саме кодло,
Чи вставлять в спину ніж, чи, може, переріжуть горло?
На маленькі на квадрати порізано все небо,
Я би взяв його собі та тільки іншим також треба,
І дивлюся я на небо в телескоп знову і знов,
І бачу як в шматочок кожен схована любов.

Попадос! Попадос! Попадос! Попадос!

На головну сторінку...