Галілей

Сл: Євген Плужник
Муз: Андрій Чернюк
Вик: Андрій Чернюк

По безмежних просторах знайома путь
Не втомила землю і досі,
Бо ось знову дощі ідуть,
Осінь...

І коли повз кав'ярні, де теплі огні,
В черевиках іду подертих,
Чогось раптом спокійно-спокійно мені -
Чи то жити, чи вмерти...

Ах, ця осінь!
Це з нею постійно так:
Стисне серце в малий кавалок, -
І ось дні -
Наче сірий тифозний барак,
А за вікнами плями галок.

Гей, спокійні, досвідчені! Всякі! Ви!
Чиї щелепи мов обценьки!
Я тихенький, тихенький. Тихіш од трави...
Взагалі я дуже тихенький.

Не потрібно, звичайно, такої бридні
Тим, що мають нервову систему хорошу!
Ну, а я, хто обідає раз на три дні,
Інакше не можу!

Може, й справді такий обиватель я,
Що весь біль мій - пальто без вати;
Тільки ж, може, це з того, що я відтіля,
Де закон - не по разу вмирати!

Що я можу про себе сказати ще?
Бути щирим - не всім зуміти! -
Хіба те, що під сірим вечірнім дощем
Десь на розі вити б і вити.

На головну сторінку...