Поетова коханка

Сл: Микола Луків
Муз: невідомий

Її любив поет. Отим і знаменита.
А врода і краса давно уже не ті.
Малеька, мовчазна, легендами повита,
Живе тепер вона у гордій самоті.

Жоною не була. І матірю не стала.
Гойдає листопад завії золоті.
Як рано він пішов, як пізно возсіяла
Зоря його гірка, захмарна у житті.

Портрет у рушниках, старі листи в комоді,
І згадки голубі, і в небі глооуби...
І одсвіти його суворої судьби
не меркнуть дотепер в її пригаслій вроді.

На головну сторінку...