Притча про автопортрет
Сл: Григорій Чубай Ви правду кажете, що богомаз я є і грішник,
Але ж ви всі чолом б'єте в паркет,
В своїх провинах каючись поспішно,
І молитесь... На мій автопортрет!
На ньому барвам вільно і розкуто...
Ах, люди, ви вже вибачте мені,
Що я, себе запрагши осягнути,
Свій лик святим возрік на полотні.
Пробачте вже... Бо я оце уперше,
Не вірячи ні вам, ні дзеркалам,
Глуху стіну буденності продерши,
Розкидавши зневіру наче хлам,
Прийшов до свята свого одкровення
Й гострив думки для поруху на зло,
І чув: святилась кров моя у венах,
І чув, як німб освячує чоло.
Пробачте вже... Й молітеся на мене!
А я піду ізнов у суєті
Собі і вам шукати одкровення,
Щоби повідати, що ви усі святі.
На головну сторінку...
©
Українські Пісні, 2003-2021