Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…

Сл: Василь Стус

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
Добро і правдо віку. Через сто
Зневір. Моя душа, запрагла неба,
В буремнім леті держить путь на стовп
Високого вогню, що осіянний
Одним твоїм бажанням. Аж туди,
Де не лягали ще людські сліди,
З щовба на щовб, аж поза смертні грані
Людських дерзань, за чорну порожнечу,
Де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди,
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

На головну сторінку...