Відвічне
Сл: Олена Теліга Тремтить кохання на розквітлих квітах,
В зітханнях вітру і на крилах співу,
В сльозах пекучих, уночі пролитих,
В стрілі образи і в пожежі гніву.
Заходить сонце - і відзвук мелодій,
Які від віку вся земля гуркоче,
Гарячий погляд, мов сміливий злодій,
Нам краде серце поцілунком в очі.
Тисячоліття залишились ззаду.
Та в темні роки панування сталі
Тобі, Кохання, золоту лампаду
Ми схоронили непохитно сталі.
Хай не тобі ми віддались до смерти,
А іншій Пані - Рідній і Єдиній -
Ніщо не зможе замінить чи стерти
Твій світлий образ у старій святині.
Душа горить - життя таке іскристе.
Забрати все! Себе віддати всьому!
Твоя ж святиня, мов незмінна пристань,
Нам в диких бурях буде тихим домом.
Минає час, щоб все могло зміниться.
Згубили лицарі колишню шпаду...
Тобі, Кохання, Золота Царице,
Ми заховали вікову лампаду!
На головну сторінку...
©
Українські Пісні, 2003-2021