Натаха

Сл: Сергій Жадан  
Муз: Собаки в Космосі
Вик: Сергій Жадан і Собаки в Космосі

Глибока ніч стояла над нами,
І зорі світили нам із піднебесся...
І ось саме цієї глибокої ночі
Ми вибирались із Бундесу.
І коли така ніч і нікого навколо,
І по радіо всі говорять
Лише польською мовою,
На крайняк — німецькою,
Завжди згадуєш усіх рідних і близьких...
Ось і я згадував собі,
Згадував, і не міг згадати.
Як же так, думав, все життя —
Як оце польське радіо:
Жодної тобі поваги до православних,
Демократія, думав я,
Махав я таку демократію!..
Що приховувала ця ніч?
З чого все почалось?
Партнери в Берліні,
Стрілки під російською синагогою,
Нормальний курс,
Гарантія на півроку з правом продовження.
І оця ось жінка, ці ночі, повні вогню,
Готель, в якому вона працювала,
І я шепотів їй —

Приспів:
Не плач, моє серце, не плач,
Не муч душу свою картонну,
Ми з тобою побачимось
З того боку кордону,
З того боку життя,
З того боку державної митниці!..
Ми з тобою зустрінемось
Де-не-будь в районі Вінниці!..
Я люблю цю країну
Навіть без кокаїну,
Небо це березневе,
Без тебе, серце, без тебе...
Кину все, що виніс,
Перепродам свій бізнес,
Вийду на берег Дунаю -
Там і сконаю!..

І ось ми разом вибирались із Бундесу,
З її документами і моїми боргами,
Наче Марія і Йосип на двох віслюках,
Купуючи на заправках лише найнеобхідніше —
Консерви і презервативи.
Вже десь під Варшавою, коли і консерви не лізли,
І радіо глохло від утоми,
Я почав засинати, піднімаючись у піднебесся.
Саме тоді на трасі з'явився мотель.
Вона його помітила першою.
Першою вона до нього і увійшла.
Натаха, просив я її, тільки не радіо,
Лише пару годин, Натаха,
Дай охолонути своєму силікону,
Вимкни це радіо "Марія",
Що ти хочеш почути?
Які новини можуть бути у католиків?
В них немає новин з часу
Останнього хрестового походу.
Дай відпочити своєму серцю, шепотів я,
Дістаючи свої пилки і ножиці,
Дай йому відпочити...

Приспів.

За дві години, прокинувшись,
Витягнув її з душу і переніс до машини.
Ну, думаю, справді —
Не ховати ж її до багажника,
Тупо якось: кохану жінку совати в багажник,
Хай уже сидить поруч зі мною,
Доїду до Мостиська — поховаю по-людськи.
І вже на самому кордоні, не знаю,
Що зі мною трапилось,
Ранок був холодний і свіжий,
І я на якусь мить відійшов собі відлити.
І саме тоді вони й випасли наш мерседес —
Троє берлінських знайомих, ішли по сліду,
Винюхували нас серед темних доріг,
Тепер стояли біля машини і говорили —
Тихо, говорили один до одного,
Тьолка спить, він десь поруч,
Тихо, не розбудіть тьолку,
Не розбудіть тьолку...
Що такий смурний, братішка, —
Запитав український таксист,
Вже на виїзді з Мостиська, —
Що за діла? А що я міг йому сказати?
Я ніби пілот Люфтваффе,
Так ніби юнкерс мій підбили,
А сам я встиг вистрибнути.
Мені б тішитись, а я стою посеред лісу,
І лише повторюю: бляха, ну звідки тут
Стільки білоруських партизанів?
Ну що, далі водій почав співати,
Ясна річ — бандитські пісні,
Такі поморочені, що їх
Жодними словами не перекажеш,
Але, якщо переказати своїми словами,
То вийде десь приблизно отак,
Як у нас зараз виходить:

Приспів.

На головну сторінку...
© Українські Пісні, 2003-2021